Так хочеться поплакати мені...
Вилити назовні те,що так болить.
Побути ра́зом з кимось у журі.
Пригорнутись і болю не спинить.
Так хочеться поплакати із кимось...
Побути ра́зом,сльозами на плече.
Так хочеться... А розрадить чимось
Той хтось те,що так мені пече?
Розрадив би. Та нема нікого.
Нікого і ніде. Так завжди буває:
Як гірко-кру́гом тебе анікого.
Все,що тебе знало,ніби забуває.
Так хочеться поплакати мені...
А думка:тобі це допоможе?
Краще вже самій горіти у вогні.
Все одно людина втішити не може.
Не може зрозуміти біль пекельний,
Оту потребу,що з'їдає так до болю.
Усміх на устах отой смертельний,
Що довго-довго залишається луною.
Поплакати... Так що ж? Поплачу.
Ніхто вночі цього не помічає.
Пригорнусь до Бога і усім пробачу.
А все ж,людини так не вистачає!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643411
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2016
автор: Артишук Марія