[i](«Блаженні вбогі духом, бо їхнє
є Царство Небесне» (Мт. 5, 3)
[/i]
Колись одна жінка жила на Землі,
Пізнала все вона - і радість і біду.
Спливли літа її щасливі молоді,
Призвав до себе Бог уже стару.
Життя важка дорога завершилась,
Без тіла незвично так було душі.
На себе збоку жінка подивилась,
Побачила життя своє у всій красі.
Ніби сліди на морському піску
Перед очима йшла життя дорога.
Нагадували стежечку вузьку
Її сліди і поряд інші – Бога.
Одне цю жінку тільки дивувало –
Чому, коли найважче їй було,
Одні сліди з дороги пропадали –
Невже тоді торжествувало зло?
Засмучена у Господа спитала,
Згадавши, як було їй важко жити:
«Чому сама я труднощі долала?
Як міг мене одну Ти залишити?»
І Бог з любов’ю жінці відповів:
«Я поряд був, лиш Ти не помічала.
За руку по життю Тебе я вів,
Ніс на руках, як сил не вистачало…»
12.02.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643332
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.02.2016
автор: Finist