Я, зачаївшись, жду, коли ударить
Когось із друзів чи мене, життя.
І, як листок сухий на дубі старім,
У вирві копирсаюся буття.
Не песиміст я, але все ж боюся,
Що гряне буря і зірве листок,
Так, як і він, по ринвам покочуся
Й не стане сил на рятівний стрибок.
Сухий листок не стане вже зеленим,
Хоч я готовий стрітити весну,
Та, певно, не прийму світ навіжений,
То ж краще в невідоме утечу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643318
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.02.2016
автор: Г. Король