Сповідь
Я не вмію писати довгі поеми,
Я не вмію любити, підбирати слова.
Я гублюсь, натикаючись на проблеми,
Від яких уже обертом йде голова.
Я не вмію кохати, та вмію прощати,
Гасити в душі надзвичайний пожар.
І, здається, я інколи вмію літати,
Ховатись від всіх за завісою хмар.
І, може, в душі я ще зовсім дитина,
Яка прагне щирості почуттів,
Але все ж душа - як чиста перлина,
Не кожен побачить, хто б справді хотів.
Бо мушля - це просто для неї захист,
А там ховається справжнє єство.
Хто здатний відкрити, той скарб там побачить,
Який не кожному відшукати дано.
Шукає хтось скарб, я шукаю дорогу,
Щоб вірно по ній по життю знов іти.
Я знаю, що буде там біль і тривоги.
Та яке ж то життя, як не буде біди?
Та буде й любов, і буде там щастя,
Такі, як в дитинстві у мене були,
Так довго ховатися їм вже не вдасться,
Здолає тепло всі холоди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643155
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.02.2016
автор: Записи Егоїста