На одному із масових зібрань я побачив чоловіка, який виділявся, він фотографував. Під кінець зібрання ми познайомилися, це був Володимир Іванович Дяченко, а поруч з ним стояла тендітна, приємна і дуже жвава жіночка, як виявилось дружиною - Віра Іванівна. В подальші роки я дізнався, що Віра Іванівна громадський активіст, педагог, спортсменка, добра і чуйна людина, прекрасна господиня, любляча мати і дружина.
Все, за що вона бралася, старалася довести до кінця. З її іскор загорялося полум’я. Я все дивувався, звідки у такій худенькій і маленькій жіночці береться стільки енергії.
І тут раптово обірвалося її земне життя, скосила важка хвороба, яка підступно ховалася і людина виявляється перед нею безсильна.
Після важкої втрати при зустрічах я побачив, як Володимир Іванович тяжко переносить втрату дружини, адже їх єднала лебедина вірність і велика любов, любов до дітей, друзів, учнів.
Любила Ти земне життя,
Воно раптово обірвалось,
І ти пішла у небуття
Лишивши все,що в тебе малось.
У нашій пам’яті живе
Твій образ в розпачі розлуки.
Нехай він з нами не помре,
Як щедрі ніжні Твої руки.
Ти в нашій пам’яті живеш,
Твої діла теж будуть жити
В думках Ти наших не помреш,
Бо тут із нами Твої діти.
Ярослав Попович—близький товариш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643082
Рубрика: Присвячення
дата надходження 11.02.2016
автор: DVI