нічний казахстан це розлога пустеля
в якій відчуваєш вітри і відстань,
де час цитувати Хемінгуея,
де голос людини - найкраща пісня.
піски і сніги - ось і все, що існує.
відсутність кордонів - це хитра клітка.
тебе обіймають свободи мури,
степами волочишся мов напідпитку.
світанок, здається, уже не настане
і тіло твоє пошматує тривога.
якщо ти заснеш у подібних барханах,
то миттю вподібнишся до святого.
святішай, святішай, дорожній приблудо,
черпай свої сили зі щирого серця
за сто кілометрів зустрінуться люди,
а доти - живи як тобі заманеться.
нічний казахстан - це палаючий замок,
господар якого жадає померти.
бо тут неможлива не тільки кава,
але і держава з її президентом.
і як би не прагнув дістатися краю,
пісок поглинає твої старання.
якщо ти дістався сюди, то я знаю,
що подорож ця - завершальна.
p.s. часом ти долаєш пустелю, а часом мета - залишитись в ній.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643057
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 11.02.2016
автор: Олександр Ткачинський