Мій потяг "Київ-Кременчук" іде у ніч,
Я маю їхати, але я на пероні.
Стояли провідниці пліч-о-пліч,
І я не опинився у вагоні.
Я їм квитки сував, як доказ правоти,
Від люті обіцяв зламать гомілки...
Але стою тепер на самоті,
Вірніш, віч на віч з ящиком горілки...
***
Чи не родич я супергерою?
Розсував пітьму плечем могутнім,
Почувавсь людиною-горою,
Водночас у трьох місцях присутнім.
Йшов на подвиг, не тягнув резину,
Перся вперто, й разу не спинився.
Дочалапав ледь до гамазіну-
В хаті нафіг алкоголь скінчився )))
***
Я низько впав ...Так соромно- до сліз.
Піднятись- кинув думку намагатись,
І погляди презирливи навскрізь,
А Ви!... Змогли з мене лиш посміятись.
З волосся Вашого зсипався пергідроль,
Завадити не хтіли Ви падінню.
А винні в цьому тільки алкоголь,
Й відомий всім закон всесвітнього тяжіння )))
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642670
Рубрика:
дата надходження 10.02.2016
автор: Лесь Перший