Залише той кожух, подертий, постарілий,
І стопче босі ноги об гострі камінці.
Там, де стовпи залізні тримають небосхили,
Шукатиме він стежку зі свічкою в руці.
Зайде вечірнє сонце, сховають світ тумани,
І чорний ворон сяде тихенько на плече.
А на руках змарнілих свіча залишить рани,
Коли гаряче світло ті руки обпече.
Ітиме все на гору знайти біленьку хату
Із жовтими очима й блакитністю Дніпра.
Засяє перша зірка, всміхнеться сива мати
І сон міцний покличе дрібненька дітвора.
Він зійде над степами, над світом. Де ж хатина?
Піднялася за хмари, вросла у чорнозем?
Лиш свічка догора. Та через всю країну
За гори й небосхили її ми пронесем.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642549
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.02.2016
автор: Альона Вікторівна