Я не знала, що стільки болю
можуть приносити твої губи.
Стільки страху буде ховатись
в спітнілих складках наших долонь.
Якби я знала, що ми закінчимо
тим, що й далі себе голубим...
Чи лізла б вперто на барикаду,
ковтала б жадібно твій вогонь?
Чого не знала, що так пектиме
ніздрі солодкий запах - не твій?
І кожен рух буде наче контрольний -
холодний буде від вмерлих надій.
І я не знала, що красти щастя
можна сміливо і без сумління,
й не відступати, і не здаватись,
і йти нестримно на на глибину.
Не вмієш плисти - сиди на причалі,
плекай надії, розвивай вміння.
Чекай на вашу, морями вмиту,
райсько-уявну, останню весну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642523
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.02.2016
автор: Дагней