чтобы не терпеть всё более острого молчания на тему детей
они заведут огромных улиток
будут кормить их из ладоней как ангелов лишь бы только ни в коем случае
не оборвались часы её медитативной праздности
да
конечно
улитки
что может быть живее и лучше
даже не слышно как они дышат
только среди ночи он случайно коснётся её щеки
так и не поняв чьи там следы...
когда-то они умели сидеть рядом а не друг против друга
он учил её орудовать китайскими палочками
чтобы только был повод касаться её пальцев
а потом зажмурив глаза долго мусолить воспоминания
о голодных восточных вибрациях под кожей...
она кладёт ему в рот кофейные зёрна своим языком
так словно хочет передать какую-то неслыханную речь
словно хочет стать одним из его диалектов
чтобы он говорил с улитками...
но боже
как больно порой бывает идти по чужой воде!
раз в месяц он всё-таки сбегает за город
там у него неистовая маленькая подружка
такая маленькая что едва умещается у него в ладони
он боится поцеловать её чтобы не сделать ей больно
только мысленно взявшись за руки
они ходят жуют травинки
смеются говорят блуждают друг в друге сплетаются тенями
ломая ноги рёбра слова
"двадцать лет назад у меня было странное увлечение
я ловила разных жуков и живыми клеила на бумагу
представляешь держала жука пока он не приклеится
чёрные зелёные перламутрово-синие жуки героически умирали на белом
за странную детскую идею"
он рассматривал бы вечно коллекцию мёртвых жуков
каждый раз находя среди них кого-то из старых знакомых
там среди раскрошенных лапок и растопыренных крылышек
жило что-то вкусное и забытое
"малая
ты золото"
и когда её губы сжимают его самый чуткий нерв
кажется
за ними следят большие глаза жуков
(Перевёл с украинского Станислав Бельский)
-------------------------------------------------------------
оригинал:
Равлики та жуки
щоб не терпіти щоразу гострішого мовчання на тему дітей
вони заведуть великих равликів
годуватимуть їх із долонь як ангелів аби тільки ні в якому разі
не обірвались години її медитативного дозвілля
так
авжеж
равлики
що може бути краще й живіше
навіть не чутно як вони дихають
тільки посеред ночі він випадково торкнеться її щоки
так і не зрозумівши чиї там сліди…
колись вони вміли сидіти поряд а не напроти
він вчив її орудувати китайськими паличками
щоб тільки був привід торкатися її пальців
а потім заплющивши очі довго мусолити згадки
про ті голодні східні вібрації попід шкірою…
вона кладе йому до рота кавове зерня зі свого язика
так наче хоче передати якусь нечувану мову
ніби хоче стати одним із його діалектів
щоб він говорив до равликів…
але боже
як боляче часом буває іти по чужій воді!
раз на місяць він таки утікає за місто
де має навіжено-гарячу маленьку подружку
таку маленьку що ледве може вмістити її в долоні
що боїться її цілувати аби не зробити їй боляче
тільки подумки взявшись за руки
вони ходять жують травинки
сміються говорять блукають одне в одному заплітаються тінями
ламаючи ноги ребра слова
«двадцять років потому я мала дивне захоплення
ловила різних жуків і живими клеїла на папір
уявляєш тримала жука аж доки він не приклеїться
чорні зелені перламутрово сині жуки помирали на білому
героїчно за дивну дитячу ідею»
він розгядав би вічно колекцію мертвих жуків
щоразу знаходячи серед них когось із давніх знайомих
там серед розкришених лапок і розчепірених крилець
жило щось смачне і забуте
«мала
ти золото»
і коли її губи стискають його найчутливіший нерв
здається
за ними стежать великі очі жуків
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642356
Рубрика: Лирика
дата надходження 08.02.2016
автор: Станислав Бельский