Сумують квіти зірвані в букеті,
Що вже покинули рожевий сад.
Одиноко і щемно цілій планеті
Без твоїх, мамо, рук, очей і порад.
І у великих, і малих дрібницях
Теплотою ніжних, лагідних рук
Випліталося моє життя на спицях
Твоїх материнських несказанних мук.
За все, що є ти дякувала Богу,
Доленьку щедру молила мені.
В вічність рушниками вишила дорогу
Сад у спадок залишила по собі
Осені квіти і рожеві й білі
Тебе чекають, мамо, у саду
Айстри, айстри такі лагідні і милі
В спомин серця оберегом покладу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642040
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.02.2016
автор: Тетяна Акименко