Із сірістю завжди веду війну
І рими з серця з кров`ю вириваю...
Як пробудити їх від того сну?
До купи мені скласти як?.. Не знаю...
Вони порозбігались по кутках,
Сховалися у коконі із правди...
І душу потихеньку ріже страх:
Ану ж, як в мене це тепер назавжди?
А далі що? Не буде вже віршів?
Не напишу, ну, хоч малий рядочок?
А як я прагнув, як завжди хотів
Душі плести римований віночок!
Купатися у теплих хвилях рим
Навіть в період творчого застою!
Від холоду холодних лютих зим
З птахами повертатися весною...
Не хочеться, щоб це кудись пішло,
Зміліло це римоване озерце!..
Щоб душу у сніги не замело,
Я рими вириваю прямо з серця!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641710
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.02.2016
автор: Анатолій В.