Рідко, але таке буває...
Коли ти починаєш бачити більше ніж того хотів -
рідних, знайомих, чужих твоє серце знає
та досі їхній світ був для тебе німим.
Розумієш, відкривши для себе жорстоку істину,
що нікому ніхто нічого не зобов'язаний,
і так буде, що нелюбий з нелюбим тістечка не їстиме
і, насправді, ти ні до кого не був прив'язаний...
Так, це правда. Світ німий, а люди достатньо горланисті -
лицемірно щирі, посміхаються хижо під масками.
Нехай всюди по тв крутять фільми і мульти розмашисті,
що життя навколо складається барвистими казками.
Рідко, але й таке буває,
що серед цього безумства знаходяться одиниці,
єдині, неповторні, без цілодобового вай-фаю,
які заставлятимуть тебе одягати щодня рукавиці.
Вони казатимуть, що сильно хвилюються і сумують,
будуть безкінечно довго обіди у сумки класти,
розуміти, слухати. Вони, хочеться вірити, ще існують,
і таки не дадуть решті людей у світі пропасти.
Рідко, але таки буває,
що іноді ти хочеш, але тобі не дадуть впасти...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641579
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 05.02.2016
автор: тепла осінь