Сидить кобзар на березі,
сидить не співає,
та чує він так далеко,
як голуб літає.
Як то родина поспіхом
валізу збирає,
тай із рідненьким порогом
на віки прощає.
Бо аж орел двоголовий
з московіі суне:
не одного він помучить,
не одного згубить!
Зішкулився дід незрячий
до землі прилинув,
вибухає град палючий-
чийсь синок загинув.
Серце спинилось на хвилі,
подих перекриє,
бо чує як на могилі
мати в тузі виє.
Гострий слух сліпого ріже
хруст новеньких грошЕй,
відкупити добре може
від будь-яких статей.
Ляп та гуп, чи в бік, чи в пику
от узяли моду,
не поділять в раді виступ,
обранці народу!
Вітер рище між будівель
в Чорнобильській зоні
у недобуді-покрівлі
грається у схови.
В депутати обирали
кращих з кращих люди,
а побули трохи в Раді-
скоти і облуди.
Аномальна зона - Рада,
чи логово Вія?
Треба брати в руки "крейду"
і "обвести білим"!
Аж усмішка просіяла
на лику старого,
а срібна сльоза проклала
святую дорогу.
Бо почув дідо щасливий
сміх дітей в родинах,
бо ось, онука колисав
в себе на колінах.
Не бандура вишиває
мелодію звуком,
не кобзар старий вдаряє
по шовковим струнам .
То сердець наших вкраїнських
мільйонний передзвін,
кому доля не байдуже
закликають до змін.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640795
Рубрика: Балада
дата надходження 03.02.2016
автор: олена гай