Теплить зима старим холодом душу мою.
Гріють морози. Я мерзну від весен і літа.
І серед криги душевної якось стою...
Зовсім самотня... Саменька... У цілому світі...
Хтось би зігрів? Попросити? Благати? Чи як?
Руки обпечені морозом разом з душею.
Муляє щось за спиною ржавілий все цвях.
Жаль мені якось... Що я вже не буду твоєю...
Плачуть вірші, що вмирають самотні в душі.
Як та дитина, що світу не бачила зовсім.
Я так хотіла зігрітися серед дощів.
Добре, що лід зігрівався в моєму волоссі.
Плачуть вірші ненароджені... Плачуть... Нехай!
Я би дала їм життя, та кому вони треба?..
Але вони, певно.. Втраплять колись навіть в рай...
Будуть потрібні комусь на саменькому небі....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640721
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.02.2016
автор: Відочка Вансель