Я тобі напишу кілька стислих думок.
Поміркую. Зітру. Знов спочатку.
Дощ за вікнами стих, вітер в скронях замовк.
Поправляє душа свіжу латку.
У мовчанні людей кілька болісних "чи"
безліч "вибач", "прийди", і "благаю".
Це ж так просто, якщо хтось захоче, йдучи,
не сказати пусте "залишаю"...
Часто тиша краде непрозорі слова,
й заважає зробити ще кроки.
Страх пройде, і нехай знов болить голова,
та у шумі ще більше мороки.
Я мовчання люблю, це як сповідь душі -
тиша рідко іде на поблажки.
В ній все різко гучне, в ній сталеві ножі
і залізні слова, наче цвяшки.
За вікном моросить. Знову лютий промок -
вЕсна ставить маленьку печатку.
Нашепочу тобі безліч своїх думок,
і почнемо, без латок - спочатку!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640480
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.02.2016
автор: тепла осінь