В епоху сорому я ство́рю інший світ,
Де не ганебно мати власну думку.
Там ба́тьківський ожи́влю заповіт,
Там сіятиму славу, а не муку.
І, може, мене знову проклянуть,
Зненавидять за те, що відвертаюсь…
Але та прірва, в яку всі ідуть
Мене не кличе, я її цураюсь!
Досію поле тут на пустирі,
Де лай собак і вічна холоднеча,
Де поселились погляди криві,
Де їсть серця пихата ворожнеча…
Тут все одно колись запахне цвіт,
Піде у ріст зерно, полите кров'ю,
І огляне́ться весь пропащий світ,
І замилується правдивою красою.
А я до прірви вперше підійду,
Дістану звідти всіх, хто заблудився,
І подарую всю оту красу,
Народові, який її гнітився.
31/01/2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640243
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.01.2016
автор: Сніжана Репеченко