Знов ранок червонощокий
На землю зимову впав.
Тендітний, зрадливий спокій
В повітрі ще ледь дрімав.
Зорять юні очі в очі
Цієї землі синів
І зараз, і серед ночі;
Ледь іній в бровах ряснів.
У розпачі Україна –
Їй серце болить-тремтить –
Стогнала вона й горіла,
Міркує, як примирить
Дітей своїх нерозумних:
«Чи ж мало крові, каліцтв?
О діти, очі роззуйте,
Почуйте голос століть!
Не бийтесь на моїх грудях
І серце мені не рвіть!
Що завтра із вами буде –
Потонете ж у крові!
Адже скористаються зовні:
І землю, й вас загребуть,
Поповнять і тюрми, й зони,
Подумайте ж , хто-небудь!»
30.01.2014.
Ганна Верес.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640028
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 31.01.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)