[u]Пройшло два непростих роки. І до цього часу пам*ятаю, як матері на Майдані ставали на коліна, щоб відбулося порозуміння, щоб зупинити кровопролиття. Тоді це вилилось віршем.[/u]
Мені здається, то була межа,
Як матері упали на коліна;
Зривався голос їх і корчилась душа:
Чим завинили з дітками своїми
Вони? Бо ж віддали своїх синів,
Щоб правова міцна була держава.
Надії промінь в їхніх душах заяснів,
Коли ішли і лозунги держали.
Холодний під коліньми білий сніг
Дихнув таким же холодом в їх душі –
Таке приниження страшне навіть у сні.
Як зрозуміть це людям небайдужим?
Звичайно, ні для кого не секрет:
Війна… Вона і в душах, і в повітрі,
Не канонад – сирен швидких карет
У очевидців пам’ять теж не зітре.
Іще серця надія озоря,
Це гарантує сили на Майдані.
Народ не хоче владі козирять –
Він швидше сам її таку задавить.
28.01.2014.
Ганна Верес.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639845
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 30.01.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)