Спустилась ніч в зимовім оксамиті,
Морозний доторк обпікав лице,
Місячним сяйвом лиш тіла сповиті,
На тій землі, де ворог не пройде.
Та він пройшов, у тім нерівнім бою-
Кровавий клапоть обгорілої землі,
Маленькі Крути Бог забрав з собою
У тих життях, що в пам'яті живі.
У тих життях, що квітнуть волошками,
У тих очах, де неба вся блакить,
Оскаженілими, роздерті псами,
Застигнуть, змовкнуть в вічну мить.
Земля стогнала в тім, нерівнім бою,
Лягали хлопці, мов покошені степи,
Стогнала рідна під святою кров'ю,
Кров'ю, що захлинались вороги.
Минув вже час, зарубцювались рани,
Лиш спогади лишились назавжди,
Та знов у небо відчинились брами,
Знов топчуть землю люті вороги.
І знов пролита кров дітей, невинна,
Знов Крути нам повторює війна,
О Господи! У чім Вкраїна винна?
Скажи, мій Боже, в чім її вина?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639436
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2016
автор: Леся Утриско