Ми не були друзями, не товаришували сімями, а познайомила нас школа, де працювала і без перебільшення віддавала свою любов, ласку, уміння тим з ким працювала, хто знаходився поруч з нею. А це діти, яким ніколи не було забагато її уваги. А вона раділа, раділа, що Бог наділив її таким талантом.
Віра Іванівні вчитель, вчитель вищої категорії, вчитель – методист, Майстер Спорту СРСР.
Я мала нагоду бути присутньою на відкритому уроці, який проводила Віра Іванівна. Так це була справжня казка для учнів, адже під час уроку широкого застосування отримали сюжетні ігри, які викликали велику зацікавленість до занять фізичними вправами.
Для вчителів і присутніх на цьому уроці це збагачення досвідом в організації та проведенні уроків фізичної культури для учнів молодшої школи.
Віра Іванівна настільки ввійшла в роль художнього персонажу, що майже нічим не відрізнялася від учнів, а була для них товаришем.
Дуже хотіла, щоб її син Сергій пішов по її стопах. Під час навчання Сергія у коледжі фізичного виховання вона дуже часто цікавилася його успіхами, старалася передати йому свої знання і уміння.
Так, вона жила кожним днем, планувала, мріяла, творила. Намагалася зробити сьогодні, не відкладаючи назавтра. Щоб встигнути. Нажаль багато задумів її залишилися не здійсненими.
Валентина Антонець – викладач коледжу фізичної культури.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639359
Рубрика: Присвячення
дата надходження 28.01.2016
автор: DVI