Зірватись і сказати все що накипіло
Як же може убивати те, що колись гріло
Як же може голками покрити усе тіло
Те що вогником в очах горіло
Прислухаючись до світу відчути божевілля
Як воно п’янить, світове похмілля
Але задумуючись, що ти його частина
Ти розумієш – нещасна кожна людина
На кожного з нас накинуте ярмо
Світового прокляття на обличчі клеймо
За наші вчинки чекаєм покарання планеті
Не усвідомлюючи того, чого нема в інтернеті
Ми вводимо у пошук дурні запитання
І своїми вчинками завдаєм страждання
Коли комусь нав’язуємся, чи ігноруєм
Ми все далі і далі постійно деградуєм
Що можна говорити про наш внутрішній світ
Коли у реальному лиш насилля і гніт
Люди не рівні за своєю природою
Усі просто живуть за всесвітньою згодою
І чим далі, тим більш це стає явним
Добро зникає, а зло перестає бути уявним
Воно матеріалізується – стає грішми
Але лиш для тих, хто з нас найбільш грішні
Для тих хто підібрав під себе світову систему
Перетворюючи усіх інших в глобальну проблему
Хтось почне виступати, але це незаконно
Бо закони писались плюючи в ікону
Можна говорити про честь і гідність
Що життя не вічне і в тому його цінність
Але говорим лише про страждання
Забуваючи навіть про людське кохання
Але нам все одно, потрібні лиш амбіції
Ми хочем у міста, нас не гідні провінції
Багато вчинків і рішень, яких не розуміємо
Але інакше, нажаль, жити не вміємо…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639331
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 28.01.2016
автор: Олійник Ярослав (Sarab)