В світі мабуть нікого немає,
Хто такою з вірністю сім'ї служить,
І так ласкаво дітей голубить,
Та щиро їх до серця пригортає.
А скільки ніжності жінка має,
І в дитятко своє її вкладає.
Усе життя свідоме невтомно
Материнською ласкою зігріває.
Але деколи діти бувають,
Запаніють, душею зачерствіють...
Чекає мати дочку чи сина,
Та, як у воду пропала дитина.
І чоловіки ще й такі бувають
Що невірністю жінку притопчуть,
Підступно та зрадливо залишають.
В іншої вони щастя шукають.
А жіночки то їх люблять, чекають.
Діти- напівсироти, страждають.
Вони заснути спокійно не можуть
І татуся свого виглядають.
То ж бережім ми, та шануймо жінок,
Берегинь сімей оберігаймо,
Та для смутку, журби, а також образ
Підстав їм ніколи не даваймо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639247
Рубрика: Присвячення
дата надходження 28.01.2016
автор: dashavsky