***

Гнітючий  соціум  поглинув  нас  з  тобою,
Про  допомогу  навіть  не  проси.
Цей  світ  потре́бує  природного  споко́ю,
А  він  же  сповнений  фальшивої  краси.

Більш  не  лишилось  місця  романтизму,
І  героїчні  епоси  вже  відійшли  у  небуття.
Лише  раптовий  прояв  фанатизму
Ще  здатен  сколихнути  плин  життя.

Багато  марнославства,  пафосу  і  чванства,  
Такого  відчаю  ще  не  відчував  відроду.
Романтики  не  можуть  подолати  п'янства,
А  бездарі  і  покидьки  диктують  моду.

Заразна  ця  тенденція  повсюду,  
Розпилено  уже  ядучий  гній.
Все  більше  й  більше  люду
Уже  давно  підвладно  їй.

Я  мимохіть  частково  підкорився,
Відчувши  у  душі  ганебний  страх.
З  супротивом  на  хвильку  забарився  -  
І  стало  пізно.  Крах.

З  міської  клітки  спробую  втекти  на  волю,
Знайду  я  найтихіше  місце  на  Землі.
Лишивши  все  на  розсуд  долі,  
Безпорадно  йтиму  я  в  зеленій  мглі.    

Я  по  траві  легенько  проведу  рукою,
Змахнувши  залишки  ранкової  роси.
Цей  світ  потре́бує  природного  споко́ю,  
А  він  же  сповнений  фальшивої  краси.

                                                                                                             28.04.2015

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639100
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.01.2016
автор: Анатоль Фомальгаут