Є такі люди, що коли небо синє, вони обов’язково будуть совгати по ньому своїми гострими очима доти, поки не знайдуть якусь сіру цятку (хмара – ще кращий варіант). А коли знайдуть, то стрибатимуть з радості до того неба так високо, що вдарятимуться маківкою до плями, яку знайшли. Коли такі люди будуть дивитися на квітку, що розцвіла, то радість не гратиме у їхніх очах, і свою нюхову здатність на ній вони перевіряти не стануть. І, якщо таки зірвуть ту квітку, то перед тим обов’язково вдягнуть гумові рукавиці. Вони принесуть її - ні, не додому, а в лабораторію, будуть досліджувати: дивитися крізь лупу, визначати хімічний зміст. І коли знайдуть у ній якусь отруту, то на їх личку з’явиться зловредна усмішка. бо цей факт зайвий раз підкреслить їхню правоту – усе в цьому світі має свій ґандж. Вони гордо піднесуть голову, бо їхня чорнота не здаватиметься їм на фоні цих висновків такою вже й чорною і отрута такою вже й смертельною.
Є такі люди…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639044
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.01.2016
автор: Крилата (Любов Пікас)