Летіла доля низько над землею,
Взяла тихенько доню на крило,
Пожартувала трішечки над нею…
І засміялось-загуло село…
Зів’яв віночок донечки завчасно –
За посаг був малесенький синок…
А може, доля та була нещасна?
Чи то життя послало їй урок?
Синочок ріс під сонечком ласкавим,
Міцнів, неначе молодий дубок,
До всього був охочий і цікавий…
А виріс – теж зустрів свою любов…
Тепер не доня – вже змарніла мати
Із хлібом-сіллю стріла молодят…
Надію мала: будуть шанувати,
А може, й жити разом захотять?..
Та не судилось тій надії збутись –
Укотре доля неньку підвела…
Чи мо’, за неї встигла вже забути?..
А діти полетіли із села…
Літа ж летіли, мов пташина зграя,
То опускались, то здіймались ввись.
Не завжди й сонце гріло з небокраю…
Вона ж надію мала, як колись,
Що її щастя жде її, чекає:
Вуста вона притулить до внучат,
Душа тоді підніметься над краєм,
І білі ангели її будуть стрічать…
Матусі мрія, все таки, збулася:
Приїхали і внуки, і синок,
Та матінка до них… не підвелася…
Чи зрозумів синок оцей урок?!..
27.01.2016.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638978
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 27.01.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)