Отак буває... У ста грамах
Ховаємося, мов щури.
До тої самої пори,
Де, від комедії до драми
Всього, - лиш крок! Не остогидло
Стояти у глухім куті?
Хай, ми – далеко не святі.
Та, все ж, ми люди, а не бидло!
Чи, може нам, неначе Вію,
Повіки хтось підняти б мав?
Тож, поки в прірву не упав, -
Не заколисуй свою мрію!
Не будь рабом! Не будь рабою!
Вір Господу, а не «богам».
І – не здавайся ворогам
Без бою!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638902
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.01.2016
автор: Андрій Бабич