Віримо, що доля
Допоможе жити нам,
Укріпиться воля
Будувати щастя храм.
Швидкі та завзяті
Серед шумного буття,
Мов до війська взяті,
Вже поліпшили життя.
В храмі щастя краще
Щоб було ніж в їх батьків
Й так робити завше
Їх нащадок теж умів.
Тихі та байдужі
Тягнуть плуга, мов воли,
А міцні їх душі
Терплять все, що здобули.
Мо’ їх хтось научить
Щастя храм як будувать,
Доленька їх мучить,
Щоб невміння подолать.
Дав я долі руку,
В щастя храм щоб привела,
Ні чи так, ні звуку,
Хоч привітною була.
Я махнув рукою
Й двинув самотужки в світ,
Я вдоволений собою,
Бо прожив багацько літ.
Доля же сміється,
Бо не знаю я того
Щастя де береться,
Хоч й добився я свого.
25.01.16.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638501
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.01.2016
автор: Георгій Грищенко