Сон побачив я в ві сні:
Над водою верба звисає,
Біля неї дівчна- Україна сидить
І сумно стиха промовляє:
-Сижу зажурена я дуже.
І душа мені болить.
Спокій мене залишає,
Серце стискається з болю, щемить...
Колись щасливою я була.
Людей-дітей , квітів своїх, кохала,
Пестила їх і обіймала,
Світанковою росою лице Їм омивала.
Та долі щасливої не дала,
Не дала, бо не мала...
В Бога просила,
Та не випросила.
Може гріх тяжкий за народ,
За дітей своїх непослушних
В Бога я мала...
Якби ж я від Бога силу мала,
Я б вас, діти мої, в обійми узяла,
Чарівним покривалом накрила.
Від ворогів заховала.
Цілющими травами рани омила,
Знедолені душі ваші полікувала.
Щасливу долю усім вам дала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638451
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.01.2016
автор: dashavsky