…душа знайшла
потаємний вихід із тіла…
і ніби двері
у деінде одчинила
ніби з хати надвір ішла
і спинилася на порозі –
світ, що любила
дуже –
осторонь
блідою калюжею
погасав
при невиразній дорозі –
тускла плями́ста
розпливчата-нечітка́
білого світу калюжка...
як чуже зоставлене місто
назад – в ілюмінаторі літака
у ніч завалюється і зника…
усе що світило-сяяло –
вицвіло
і одійшло,
оддалялося-байдужіло,
десь іще ніби й було
невиразною плямою білою,
але силу і значення втратило…
цілковито
і повноцінно сама:
відчувається – що у просторі,
одмічається – звуків тут
зовсім нема…
…як листопа́дна ніч –
мокра холодна пітьма
але зрима:
розпізна́вана-розрізни́ма
зрима…
пітьма
не самотня –
а одна-одинока…
і – розуміння,
абсолютно глибоке,
і – спокій…
вимог на переході
ні суперечок нема:
людина – усе, що треба – знає сама…
ні окриків, ні наказів –
собою-сама,
водно́час із рідними-ближніми усіма
невидимо і невідчутно – а разом…
там – не посада, не фах, не звання,
не дитина, не батько-мати,
не бідний і не багатий –
личини его не мають значення:
завершив курс навчання –
виходь звітувати
там – жодної нотки фальшивої,
і неможливі
рейтингові бої:
не зава́жать нічи́ї
успіхи і поразки, а тільки свої…
…кажуть, там річка є вогняна,
кажуть, вона без дна,
кажуть –
зможе її перейти –
хто помислами
і ділами чис-тий…
для чистих душею, кажуть, та вогняна ріка
стане, як ніби купіль – із теплого молока…
24.01.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638356
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2016
автор: Валя Савелюк