(Коли рани вже зажили, але рубці ще на затягнулися)
Глибокі рани в серці залишає,
Не тільки у своєму, а й чужому,
Той, хто без міри пристрасно "кохає",
Лиш гострий біль несе душі і втому.
Хто потакає пристрасті своїй –
Дає поживу й простір егоїзму,
Що за свої бажання рветься в бій
Під прапором сліпого фанатизму.
Палає серце, тяжко мучиться душа,
Що лиш про здійснення бажання мріє!
Засліплює нас юності краса –
Вона минеться – пристрасть зачерствіє…
Хто може пристрасть в серці погасити?
Лиш той, хто прилучився до любові –
Вона все зможе перенести і стерпіти,
Залічить рани, зникнуть серця болі.
Любов завжди у вірі і надії –
До нас вона приходить лиш від Бога!
Впустити в серце той її зуміє,
Хто у молитві звернеться до нього.
Отець Небесний чує кожне слово,
Він справедливий до дітей своїх.
І милість посилає тільки тому,
Хто визнає і відкидає гріх…
© S.Nemo
24.01.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638237
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.01.2016
автор: Finist