Жила я мабуть так, як усі люди,
Із вадами, проблемами, гріхами.
Ніколи я не думала, що буде
Інакше. Що злетить все вверх ногами
Безповоротно…
А все тому, що я тебе зустріла.
То випадковість?
Чи так доля захотіла
Мене закинути у пащу себе самої.
Доти я не знала, на що я здатна,
Я не розуміла, чому живу, для чого я потрібна.
І лиш з тобою мені відкрились очі
На світ прекрасний. З ранку і до ночі
Я дихаю на повні груди. Мої очі
По іншому сприймають небо синє.
І сонце сяє яскравіше.
Неначе пелена з моїх очей злетіла.
Своє нутро гріховне я вбити захотіла
І відродитися, як Фенікс я змогла.
Із попелу нова я народилась.
Це ти вдихнув нове життя у мене.
Ти поруч був тоді, коли я впала.
Кров швидше потекла по моїх венах
І голова ясніше думать стала.
Ти сам не знаєш, що для мене значиш.
Перевернув мій світ догори дригом.
Коли мене ти знову десь побачиш
Я прошепчу – сьогодні я щаслива.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638227
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.01.2016
автор: Наталія Білак