Їх зорі запалали знову,
І вже не б’є в чоло печаль,
Я помолюсь тихенько Богу,
Погляну у небесну даль.
Закутаюсь я у світанку,
Посію долю на врожай!
Душа зболілась до останку,
І огортає серце жаль…
Нема сім’ї, нема спочину,
Повітря навіть вже нема.
Неначе та мала дитина,
В чужому світі я - сама!
Нема спокою в тому броді,
І в переливах самоти
Сама з собою вже не в згоді… –
Як рівновагу віднайти?!
Палають зорі серед ночі
І затуха моя печаль…
Я пригадаю ваші очі -
І понесу в життєву даль!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638138
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2016
автор: Альона Мовчан