Чи порадієш ти за ту людину,
Яку колись любив немов життя?
І розлучившись у лиху годину,
Її дорога інша повела.
Там були люті дні і темінь гризла,
Лихе прокляття їло без прикрас
І алкоголем лихо, люто било
І світ був чорний, мов би місяць згас.
Минались дні з однаковим початком,
Сніданок - день, вечеря - самота
Й засохло вже перо і слів не стало,
Лише сльозою точена душа…
Була пора - коли не чули люди!
А часом був незборений лукавий глум,
А серце мов би відчуваючи облуду
Кривило болем й розбивало в друзки сум.
А ще коли одне горнятко кави ,
Не гріло рук - лиш спогади жили.
В душі давно угасли поцілунки,
Які у парку і душі цвіли.
І раптом ти зустрів її щасливу -
Кохану, радісну й живу!
А поряд бачиш ти її дитину!
Чи порадієш за людину ту?
…коли у тебе лиш однокімнатний простір
Горнятко кави і вечірній сум
І розпорядок не міняється роками
І місяць лиш посилює твій глум…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638046
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2016
автор: Андрій Толіч