Він не докурив цигарки,
Ба, смерть йому не дала…
Колись нарекла циганка,
В містечко що забрела,
Що матиме вік він довгий
І щастя теж повен глек,
Та, мабуть, згубилась доля,
Не став він ні пан, ні клерк,
А хлопець був, білоруський,
За волю що став у стрій
В столиці, на Інститутській.
З ним поряд – малі, старі…
В Соборності День великий
Замовкли його уста,
Там сталось велике лихо:
Народ наш тоді повстав.
Михайло не з України,
Він ще й тридцяти не мав,
Знав, воля для всіх загине,
Якщо «заметуть» Майдан,
Бо шлях Білорусі к волі
Ішов через наш Майдан,
Чому ж обернулась болем
Дорога, якій віддав
Він добрий десяток років,
Безсонні і ночі, й дні?
Але зупинились кроки,
І там, де… нема рідні.
Герої не мають націй –
Вони є сини Землі.
Жизневського Бог назначив
Й Героєм стати звелів.
22.01.2015.
Ганна Верес.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637977
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 23.01.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)