пишу свою поему,
без змісту та об'єму.
римую неримоване,
руйную незбудоване...
все йду. куди? — не знаю,
від Бугу до Дунаю...
й по суті, кожен мій катрен —
це тінь небес і шум сирен.
впаду додолу в зливах,
пливу в річках бурхливих.
течу юрбою до морів
повз берег, що вогнем горів.
вода... і люди — склянки.
потріскані в них ранки.
і як наповниш ти себе,
залежить вже не від небес.
23.01.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637898
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.01.2016
автор: Микита Баян