Ясно чому ти так вчинив.
Щоб мати з кого вибирати,
Та що б у цьому світі не зробив,
Не будемо часи вертати.
Ти якорів удосталь мав,
Щоб в душі людям закидати,
Через роки з снодійних трав
Аби проснутись і згадати.
Бо справді, щось у цьому є,
Через роки, що відчуваю,
І почуттів твоє досьє
Досі старанно розриваю.
Усе погане ніби стер -
Відчуття холоду на ребрах,
Чимало наробив сестер,
Мені і їм, і нашим нервам,
Не буде спокою по вік?
Чому так важко це зробити,
Забути той триклятий рік
І далі собі просто жити,
Та в тебе чотирнадцять рук,
І всі вони міцно тримають,
І кожен, кожен серця стук
Вони рахують, відростають.
Чи ти нещасним таким був,
Що захотів морів уваги,
Як потім раптом непочув
седець ти плач їх, без поваги?
Не вистачило б тільки раз
Когось у себе закохати?
Навіщо маньякальних рас
Характери тобі вдагати?
Одна, що любить над усе,
Не втілила б у тебе душу?
Скільки людей в тобі живе,
Що кожного ти звести мусиш?
Гей! Ми живі і нас багато,
Дійсно багато – молодець.
Чи вистачить твоєї хати,
Аби сховати сім сердець?
Скажи, мій золотавий друже,
Що їх не більше хоч семи,
В кілометрове твоє ложе
Усі вони лягти змогли.
Та знай, мій селезню лукавий,
Що час навиворіт піде,
А вночі сім, що горювали,
Вполюють голого тебе.
Остання нитка буде в мене,
Ти дуже чесно її дав,
Але сотали твої вени
Аж семеро живих орав.
Бо кожному по білій нитці -
Не вистачить колись на всіх,
Костюм геть зношений так вицвів -
Давно пора уже на стрих.
Але ти зняв його і голий
Явився знову у мій ліс,
Своєї правди хоч по сто лий,
Навчилась піднімати ніс!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637876
Рубрика: Балада
дата надходження 23.01.2016
автор: Дамірант