Позаростали стежки-доріжки,
Там, де ходили милого ніжки.
Позаростали зіллям-травою,
Де ми любились, милий, з тобою.
Нам посміхались місяць і зорі,
Щиро вітали у рідному морі.
І нам здавалось: буде - навіки,
Повнитись будуть радості ріки.
Та лиш ті, що «дарують свободу»,
Кинули в край чужого народу.
Месників куля вразила в груди –
Пісні твоєї більше не буде…
І всі доріжки позаростали,
І мої коси сивими стали.
А на могилі, в угорському краї,
Вітер про волю пісню співає.
І їх тополя віття схиляє,
Коренем тисне, серденько крає.
Згляньтеся, люди, будьте вже пильні,
Більше не множте купи могильні.
Хай і по наших землях не ходять
Ноги ворожі, ноги чужинські,
Маків кривавих більше не родять
Поля Батьківщини - поля Українські!
Галина Яхневич.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637834
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2016
автор: Тріумф