Земля і життя - диво-чудо.
Бо тут розпускаються квіти,-
Світитися щастям буду
І буду цьому радіти
Несу зі свого дитинства
Ранкові ліси і суницю,
Далекі пісні материнства
І запах води із криниці
Я топчу росу на травиці,
А потім нарву в кошики
Гостинців кролятам й кролиці,-
За щастя - це мали вони
А ще було перше пірнання
І шрам, що на згадку мені
Зостався від того тікання
Із хати, як були малі
Десь там-мої мама і тато,-
Юні й красиві, як цвіт...
Речі заносимо в хату,-
Який то дитинний був світ !
В господі новій- сестричка,
(З"явилися разом вони ),-
Одна вона в мене - Марічка,
Вже далі удвох ми росли
Ось чую , як райкають жаби,
Як пахне весна і п"янить,
Несу молоко я від баби.
І тягнеться спогадів нить...
Отак незамітно вляглося
На аркуш моє життя
І, може б усе обійшлося,
Було би тому вороття
Минула і юність й дитинство,
Тай літо своє проведу,-
Кохання було й материнство...
А, може, ще час поверну ?
З криниці би воду носила
І сіяла б квіти свої
І знову б усе повторила,
Бо доля-моя, як і діти-мої
А квіти-таки-диво-чудо
При долях усіх не землі
Світитися щастям буду,
Читаючи дива Земні
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637818
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2016
автор: Надія Карплюк-Залєсова