Підібрала заполоч і сіла
Вишивати синові рушник.
І ставала полотнина біла
Гарна і душевна, мов квітник.
І ставала полотнина мами
Оберегом, ангельським крилом,
Незборима чорними громами,
Як Покрова перед хижим злом.
Вишивала на добро, на щастя
Із любов’ю – син до цього звик.
…Став домівки часткою, причастям
Для бійця осонцений рушник!
22.01.2016.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637733
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.01.2016
автор: Вячеслав Романовський