То тінь від вірша чи фантом зневіри
Чорніє на папері самоти?
Такого не наснилось би й Шекспіру.
Це крик свободи у мені… це – ти.
Ми в позачассі дивимось виставу,
Як час вбивають люди, поки він
Вбиває їх… Боги на кращих ставлять.
Триває найдаремніша із війн.
Та я солодкий біль не проміняю
На радощі наївні та земні.
В душі спіліють віршів урожаї,
Хоч не візьму і гроша я за них…
Це ти із рим для мене виткав крила,
І зорі в сновидіння уплітав.
І пристрасть розтікалася по жилах.
Ти медом напував мої уста,
Творив мене із праху і леліяв,
Ти сповідав мене і спокушав.
Іди до мене, милий лиходію –
Ми вип’ємо цю ніч на брудершафт.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637599
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.01.2016
автор: Лілія Ніколаєнко