Коли в полон мене бере
Печаль або розпука,
Шукаю щось тоді нове,
Не опускаю руки...
То вишиваю, то в"яжу,
Якусь роблю роботу,..
Складну задачу розв"яжу,
І це приносить спокій...
Жура буває огорта,
Відчай і часом сльози,
Пам"ять тоді мене верта
В мої дитячі роки:
Дитинство лагідне пройшло
У повоєнні роки,
Важко усім тоді було,
Рани були глибокі...
Я відчай й сльози не впущу-
В ночі нестерпно довгі,
Згадую молодість свою,
Всміхаюся з любов"ю...
Коли ж неспокій наляга,
Або втрачаю віру,
Згадую мамині слова:
"Аби не було гірше!"
Тоді кажу сама собі:
-Цей світ таки величний,
Комусь є гірше, ніж мені,
І смуток мій не вічний!
Беру я ручку і папір,
Чи й олівець у руки,
І виливаю на папір
І болі всі, і муки...
І всім в кого життя складне,
Кажу: -Подумай, друже,
Люби життя понад усе,
Й шукай свою ти музу...
Знаходь і пізнавай нове,
У світі ж є таїни,
І мудрість давніх тих давен-
Освітять твої думи...
І налаштуйсь на позитив,
Ще поміркуй, подумай,
Ти ще не все в житті зробив,
Не опускай знов руки...
Думи в порядок приведи,
Щось пригадай приємне,
І для душі щось віднайди:
Серйозне, чи й кумедне...
Отож звертаюся до всіх:
-Запам"ятайте, друзі:
Залежить все від нас самих,
Не будьте лиш байдужі!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637498
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 21.01.2016
автор: геометрія