Летить мов вітер, яблуневий цвіт,
Білим сніжком подвір’я покриває.
Кілька вишень біля моїх воріт,
а скільки їх було, ніхто не знає.
Я обійшов край поля та села,
поглянув на життя із далини,
де тихі трави і шумні жита,
співаючи схилились мов брати.
Спочити сів та трішки задрімав,
прокинувшись нарвав червоних маків.
Я їх в дитинстві мамі дарував,
як спогадка, ще кілька дивних знаків.
Ліпив зимову бабу за вікном,
і сам її боявся вечорами.
Коли сиділи люди за столом,
а я ховався десь під подушками.
М’яча ми грали з татом пом’ятаю.
літав той м’яч у вікна через хату.
Дитинство, я тебе не забуваю,
а ми іще зіграєм любий тату.
Летить мов вітер, яблуневий цвіт,
Білим сніжком подвір’я покриває.
Кілька вишень біля моїх воріт,
а скільки їх було, ніхто не знає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637199
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.01.2016
автор: Vadimaha