Самотній голос у глибокій темноті,
забивсь в куток й безпомічно тремтів.
Чому він тут сидить на самоті?
І де всі ті кому слова подарувати так хотів?
- Можливо варто погукати? Залунали спроби:
Агоов, хто небудь, він кричав,
але у відповідь лиш тиша, ніби все живе померло від нещадної хвороби
і він один ось тут у темноті снував.
Він так кричав ще довгий час,
проте настала мить й вогонь надії в ньому все ж погас.
І він замовк й ніколи більш не говорив,
хоч повернувсь назад в куток, але вже не тремтів
Все ж зрозумів, що тут один й навколо нього ні душі,
а він без слухачів ніхто і всі його вірші,
то бруд, відходи, безкориснеє сміття,
що разом з ним підуть у забуття
Він вирішив, що час прийшов і крапку вже пора поставити в словах.
На ноги звівся і його покинув страх.
З останніх сил він закричав
Й пітьму розрізав крик,
Ніхто і не дізнавсь кого він звав, пройшла лиш мить, а голос зник.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636954
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.01.2016
автор: Олексій Сонях