Ми вже більше не будем братами,
ні по матері, ні по вірі.
На роду у вас – бути катами
Україні… й у всьому мирі.
Ви себе нарікаєте старшими.
Хай молодшими – та не ваші ми!
Хоч багато вас та всі тіні безликі.
Величезні потвори ви, ми ж просто великі.
Все ви тиснете, все ви маєтесь,
ніяк заздрістю не подавитесь.
Слово „воля“ ж бо невідоме вам.
Ви в кайдани з дитинства заковані.
Сидите ви тихенько, як миші.
В нас же – „Гради “ шматують тишу.
В жилах наших тече кров гаряча.
Що ж за „рідня“ ви така, незряча…
Підросли ми і стали смілими,
навіть в снайперів під прицілами…
Страх здається нам недоречним,
ми й без зброї вже небезпечні.
Нас віками ви навколішки ставили
та повстали ми і все справили.
А щури усі не сховаються,
іще кров‘ю вони навмиваються.
Ви в минуле дорогу торуєте,
крім царька свого нікого не чуєте.
Ми за це вас суворо не судимо…
та братами ніколи не будемо!
19.01.2016
[i]* Спроба перекладу твору Анастасії Дмитрук „Никогда мы не будем братьями“ чи ремейк? http://forum.md/ru/963308
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636948
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.01.2016
автор: Олександр Мачула