Як бідне серце стрепенулось, лиш тільки ти промовив слово,
як заяснів холодний вечір і підморгнули ліхтарі!
Скінчилась плутана безцільність, життя знайшло свою основу,
і вкрились ніжною травою безбарвні бляклі пустирі.
Як хтось в минулому моєму із безкінечною журбою
просив мене не пропадати-- і відчай лився через край,
так над западиною в часі, над океанською водою
я шепочу тобі сьогодні своє благальне «не зникай».
Вікторія Торон
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636877
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.01.2016
автор: Вікторія Т.