У моїм домі вікно,
Як життєве кіно,
Я у нього завжди виглядаю.
Я дивлюсь на стежки,
Мої мрії й думки,
Ніби промені сонця стрибають...
Найсвітліше вікно
У дитинсвві було,
Хоч огорнуте смутком й печаллю...
Не вернули стежки
Мого татка з війни,
Я донині його виглядаю...
В роки юні вікно
Мені радість несло,
Були мрій і друзі,й кохання...
Сини й донька росли,
І співали роки,
І надії були,й сподівання.
Та однієї весни
Не минула біди,
Умивалась з вікном я сльозами...
Мій загинув синок,
Від жахливих думок
Віру втратила я й сподівання...
Кожну ніч, кожен день
Вікно, ніби тунель,..
Де просвіток шукати не знала,
Зникло світло й тепло,
Потемніло вікно,
І кінця тому, й краю не мала...
Але якось вікно
Усміхнулось добром,
Сонце радо мене привітало...
Під вікном зацвіла
Знов черешня моя,
Я онуків своїх зустрічала...
Засвітилось вікно,
(Як в дитинстві було),
Ожили знов мої сподівання,
Заіскрились стежки,
Нові мрії й думки,
І розмови цілющі, й мовчання...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636752
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 18.01.2016
автор: геометрія