Донбас убив мені дитину
І загубив душу невинну!
І ти ще смієш обзивати,
Гидоту кожен раз писати?!
Ні, він не йшов, щоб вас карати
(Годі таке тобі брехати),
Адже він був у нас солдатом -
Пішов Вітчизну захищати.
Пішов кордони боронити
Своєї рідної землі.
Ти не хотів цього робити,
Бо ліньки бач було тобі.
Він захищав твої домівки,
Твоїх батьків, твоїх синів,
А ти шукав собі підтримки
Від цих проклятих москалів.
Кацапів ти пустив до хати -
Цих "неіснуючих примар".
Ти думав: буде захищати?
А все пішло, як дим в димар.
Ти думав, що як прийде «раша»,
То манна впаде із небес,
Для тебе буде щастя чаша,
І вже радітимеш: «Воскрес».
Та ні, як бач, цього не сталось:
Коли кацапа ти впустив.
Твоєї хати не зосталось -
Він твою душу загубив.
Кацапу бач, було плювати
На твою хату, на синів.
Він почав грабити й вбивати -
Принизити тебе зумів.
То що, сидиш тепер тихенько,
Не смієш рота ти відкрить?
Ховаєш очі так низенько,
Не знаєш, як все зупинить.
За що, скажи тепер, «скотино»,
Свою й мою ти вбив дитину?
Як ти зробити це посмів?
За що цих діток загубив?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636706
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.01.2016
автор: Ольга Калина