весни, коли б не настали, залишаться веснами
для когось стираючи все, що творило майбутнє
стаючи продовженням криги назавжди скреслої
вивільняючи те, що дрімало, та все ж присутнє
за опроміненням сонячним нічого смертельного
лиш безліч світла і тепла, що стало видимим
відкрий у собі трішки небесно-акварельного
ти не був ніколи жодним богом покинутий
весни, коли б не настали, наносять відбитки
проникаючи по гнучких судинах до самого серця
головне - не мати біля себе зайвих свідків
аби вони не відпили з твого небесного джерельця
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636693
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.01.2016
автор: Алла Радзівіл