Січневий дощ постукав у вікно,
Так несподівано по склу зашелестів,
Неначе хтось, як то було давно,
Награв на струнах зливи почуттів.
Не раз стрічалась я з таким дощем,
Що не водою – сумом в душу ллється,
Здіймаючи у ній давно забутий щем,
Коли ще чула кожним нервом серця.
Послання неба, виклик усьому,
Чого не ждеш, бо так же не буває…
Замети злякано дивилися в пітьму,
А дощ співав про те, що не вмирає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636558
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.01.2016
автор: Людмила Пономаренко